За кожною пригодою стоїть якась історія. Інколи це бувають реальні події, що відбувалися в різний час і найрізноманітніших місцях планети. Проте набагато частіше це чиясь ідея, що обростає всілякими деталями, аж доки не перетворюється на щось більше, фільм наприклад.

Генрі “Індіана” Джонс — це ідея не кого-небудь, а самих Джорджа Лукаса й Стівена Спілберга. Достеменно не знаю, як саме ці двоє придумали історію професора, який не може жити без пригод та пошуків старовинних скарбів, однак це стало ковтком свіжого повітря для обох, позаяк Лукас  хотів перепочити між п’ятим і шостим епізодами “Зоряних війн”, а Спілберг саме відходив від далеко не найкращого свого творіння, комедійного бойовика “1941”. Словом, потрібно було щось нове.

Лукас хотів зробити фільм категорії Б, подібний до пригод Джеймса Бонда, з дуже простою схемою: молодий професор/ археолог/ шукач пригод натикається на чергову реліквію й вирушає на її пошуки. У ході мандрів він знаходить собі союзників і любовний інтерес, заодно намагаючись знайти артефакт раніше за лиходіїв, які хочуть використати  його в найтемніших цілях.

Однак публіка отримала масу задоволення від перегляду, і фільм “Індіана Джонс: У пошуках втраченого ковчега” став не просто успішним, а справді легендарним. Тому не варто дивуватися, що за три роки вийшло продовження “Індіана Джонс і Храм Долі”, а ще кілька років по тому — “Індіана Джонс та останній хрестовий похід”.

І якщо другий фільм, як це часто буває, не дотягнувся до першої частини франшизи, то третій стала вишенькою на торті цього величезного пирога з долярів. Чого тільки вартує Генрі Джонс-старший, у виконанні неймовірного Шона Коннері! А фінальний кадр з поїздкою назустріч призахідньому сонцю чудово пасував, щоб на тому завершити історію професора. Як, власне, й сталося… принаймні на 19 років.

Зрештою Мікі Маус вирішив, що негоже простоювати поулярному бренду, і затягнув Спілберга, Лукаса й Форда до не надто привабливого парку розваг. Дісней вирішили, що якщо вже це інопланетна вечірка, то чому не запросити сюди того, хто точно шарить за спілкування з прибульцями — Шайю Лабафа, а щоб затягнути ще більше народу в кіно, повернули навіть перше кохання Індіани — Меріон Рейвенвуд (Карен Аллен). Як і варто було очікувати, фільм зібрав чималу касу, відгуки глядачів були здебільшого негативними. Утім, навіть попри разюче падіння якості “Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа” все одно змогла досить притомно завершити історію вже далеко не молодого професора/ археолога/шукача пригод. Але комусь варто перехреститися, бо здалося…

1944 рік. Союзники ведуть наступ, звільняючи Європу з-під контролю Німеччини, проте вірні слуги Гітлера все ще шукають артефакти для свого фюрера. Одним з таких є Юрген Феллер (Мадс Міккельсен), що розповідає місцевому генералу за те, що Спис Долі — це підробка. Однак він має що запропонувати натомість — циферблат Архімеда, який може змінити хід історії.

Паралельно з цим “омолоджений” Індіана Джонс дивним чином опиняється в лісах Франції, встигає потрапити в засідку, опинитися в полоні й підірватися на бомбі, яку скинули британці. Потім було трішки погоні, бійки в потязі та на його даху — і як ви розумієте, головному герою вдається виплутатися зі всіх цих перипетій. Опісля два професори, Джонс та його друг, Безіл Шоу (Тобі Джонс), який “допомагав” нашому археологу в цій пригоді, рятуються від вибуху й вирушають додому.

Як не дивно, саме початковий сегмент ледь не одностайно називають найкращою частиною стрічкою, бо тут ще так-сяк збережно дух пригод Індіани Джонса. А потім ми стрибаємо на 25 років, спускаючи в трубу ту дрібку хорошого, яка містилася в “Королівстві кришталевого черепа”.

Надворі 1969 рік. Індіана Джонс розлучився з Меріон, його син загинув у В’єтнамі, а сам він став буркотливим стариганем, якого бісять молоді студенти і який виходить на пенсію, тепер уже з власної волі. Того ж дня до нього звертається його похресниця Гелена Шоу (Фібі Воллер-Брідж), донька Безіла, яку він не бачив майже два десятки років. Вона — самозакохана максималістка, яка явно має на думці щось недобре. Але це ж вихід на пенсію, чому б не відмітити його, особливо якщо ви вже й так у барі. За келихом віскі, Гелена починає розпитувати Джонса про той випадок на потязі. Вона ледь не в кишеню лізе так хоче отримати інформацію про артефакт, не розповідаючи дядькові про те, що не вона одна його шукає.

Дуже швидко стає зрозуміло, що похресниця — ще та скалка в дупі та що пенсія відкладається, бо з такою кількістю проблем і недобрих людей з пістолетами на місці посидіти не вдасться. Втікши від переслідувачів, професор відправляється вслід за Геленою у місто Фес, Марокко. В місцевому готелі, Palais Antique (до речі, це реальний готель і він справді стоїть у місті Фес), Інді дізнається, що вона не просто крадійка та шахрайка, а ще й винна багато кому та багато що. Єдина ціль, на яку налаштований її моральний компас — власна вигода, не важливо якою ціною. Через що вона постійно вляпується в халепи, а з нею і дядько та малий шибеник Тедді (Етанн Ісидор), який колись хотів її пограбувати.

Так, тут знову буде погоня, де Інді намагатиметься наздогнати Юргена Феллера. Того самого нацистського вченого, що бажає виправити помилки історії, якщо бути точнішим — помилки Гітлера — зробити так, аби поразки Німеччини не сталося.

Після заїзду по Фесі ми встигнемо побувати в Касабланці, Атенах, на дні морському й у Сиракузах, оскільки саме там похований творець артефакту — Архімед.

Зізнатися, того, що сталося на останніх хвилинах я не очікував, хоча нас до цього готували, ледь не тикаючи носом. Я бачив багато фільмів, де сюжет так чи інакше зав’язаний на подорожах у часі, але в “Реліквії долі” це обіграно краще, ніж можна було сподіватися. За це я вдячний сценаристу, вийшло дуже яскраво. Завершувався фільм так, як мав би, зважаючи, що Гаррісон Форд із цією роллю прожив пів життя. Усмішка — саме так для глядачів почнуться титри.

Від чого посміхатися не вийде, так це від графіки. Так, ми говорили про те, скільки всього студія зробила для того, щоб омолодити Гаррісона для перших 25 хвилин. Над самим Індіаною попрацювали доволі непогано, але що з рештою графіки у фільмі? Якщо кінна погоня, показана в трейлері, була нормальною, то про решту такого сказати не можу. В огляді останніх “Трансформерів” я писав, що там всього кілька разів графіка просідала. Тут же були цілі уривки фільму на які важко було дивитися. Складається таке враження, що різні частини фільму робили різні підрядники, бо найбільше браку припадає плюс-мінус на середину стрічки.

Окрім якихось посилань на попередні частини серії, фільм отримав ще кілька акторських повернень і дебютів. Ненадовго повернулися Меріон і Салах (Джон Ріс-Девіс), засвітилися вперше Джил Вінтерніц (“Пісочна людина”), Шон Мюррей (“Морська поліція”), Шаунетт Рене Вілсон (“Чорна Пантера”, “Мільярди”, “Ординатор”). Тобі Джонс та Антоніо Бандерас представлення не потребують. Так само як і вельмишановний пан Джордж Лукас (де й коли його можна побачити у фільмі не скажу — самі шукайте=))

Але при всіх спробах Disney зліпити щось життєздатне, місія була провалена. Ще з першого трейлера стало зрозуміло, що у фільмі все не дуже, проте остаточно фільм поховали у Каннах, де він не отримав жодного схвального відгуку. Тому зовсім не варто дивуватися, що “Реліквія долі” буквально валиться в перший же тиждень, зібравши якихось 130 мільйонів доларів. Дуже посередній результат для стрічки, на яку витратили 300 мільйонів на зйомки та ще Бог знає скільки на рекламу.

То все-таки яким вийшов останній фільм Гаррісона Форда у ролі професора Генрі “Індіани” Джонса? Що встиг показати актор, перш ніж повісити нагачок батіг і капелюх? Багато. Тут є з чого посміятися та з чого поплакати — так я все ще про той кошмарний графічний уривок. Є цікаві історії, що по ходу фільму сплітаються в одну та залишаються такими до самого кінця. Якщо порівнювати з іншими частинами франшизи, то це далеко не найкращий фільм, але й не найгірший. Я б сказав просто завершення (сподіваюся) історії персонажа, який прожив 42 роки.